По річках, лугах збігались

І збиралися народи:

Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могоки,

Йшли Шошони і Омоги,

Пони йшли і Чорноноги,

Оджибвеї і Дакоти

До Великого Нагір'я,

Перед світлі Божі очі.

В зброї всі, в яскравих фарбах,

Як дерева в час осінній,

Наче небо на світанні,

Всі зійшлись вони в долині

З ворожнечею у душах.

В їх очах — смертельний виклик,

В їх серцях — звіряча лютість,

Вікове бажання помсти —

Заповіт страшний від предків.

Але тихо і ласкаво

Подивився милосердний

Гітчі-Маніто могутній.

Наче батько подивився

На дитячу ворожнечу,

І простяг над ними руку,

Тінь руки простяг над ними,

Щоб серця їх заспокоїть,

Втихомирити їх душі.

І ясний величний голос,

Як потік, що з гір несеться.

Як потік, що пада в прірву,

Пролунав до всіх народів:

«Діти! Слухайте уважно

Мудре слово і пораду.

Що вам скаже, нерозумним.

Той. хто дав життя всім людям.

Дав я землю вам для ловів,

Дав вам води для рибальства,

Дав ведмедя і бізона,

Дав вам оленя і сарну,

Дав бобра вам і козарку,

Напустив я риби в ріки,

На болота — диких птахів.

Що ж примушує вас нищить,

Убивать один другого?

Я стомивсь від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів,

Молитов про помсту люту...

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля — в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти,

Будьте друзями, братами!

Окуніться ж ви в джерело,

Що сріблиться перед вами,

Змийте фарби, фарби бою,

Змийте з тіла плями крові,

Закопайте свою зброю,

Люльки висічіть з каміння,

Очерету наламайте,

Цибухи зробіть із нього

І, оздобивши їх пір'ям,

Запаліть люльки на згоду

І живіть віки братами!»

Так сказав Життя Владика.

І покидали на землю

Вояки ганебну зброю,

Поскидали всі убрання

Із оленячої шкури

І до берега побігли

Змити фарби плями бою;

Річка хвилею ясною,

Обмивала фарби бою,

І, обмивши, багряніла,

І збігала вниз червона,

Мовби змішана із кров'ю.

Змивши фарби, плями бою,

Вояки на берег вийшли

І у землю закопали

Свої палиці і зброю.

І дітей своїх Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

Стрів усмішкою ясною.

Із червоного каміння

Всі зробили мовчки люльки,

Очерету наламали,

Цибухи зробили з нього,

І оздобили їх пір'ям,

І іти додому стали

В ту хвилину, як завіса

Темних хмар заколихалась

І у дверях світлих неба

Гітчі-Маніто сховався,

Оповитий білим димом,

Білим димом Люльки Згоди.

Переклад Олександра Олеся