Перекази з української мови

№12. Символ краси і волі

До зустрічі з Теодозією Андріївною, можна вважати, однією з найстаріших писанкарок у Криворівні, що на Івано-Франківщині, мені уявлялась писанка тільки такою, якою вона є насправді. Виписаною до Великодня, тобто створеною власними руками, купленою на ярмарку чи подарованою, але саме такою, якою ми її знаємо й сприймаємо. Для Теодозії Андріївни писанка стала символом волі, символом України. Я тримаю в руках пожовклі від часу, чудом збережені в довгих і нестерпно трудних буднях її гулагівського життя аркушики шкільного зошита, на яких вона написала перед Великоднем 1947-го лист до матері. На першій сторінці листа — візерунок писанки і віщі слова «Христос Воскрес!». Про що розповідала вона у тому листі? Про біль розлуки. Про тугу за рідними Карпатами, за рідними писанками, які бачить перед собою тільки в уяві, і, певно ж, про віру, що неволя не вічна, як не вічна зима. Навіть на Колимі вона відступає, хоч і не надовго. Олівцем виписаний візерунок писанки на простому аркушику зберігся дотепер. Теодозія Андріївна довірливо пропонувала мені узяти цього листа з собою, щоби без звичного професійного поспіху познайомитись із його змістом. Та я побоялась брати на свою відповідальність цю справжню реліквію з візерунком маленького сонця, що світило таким невільникам, як Теодозія, на холодній Колимі.
Отже, писанка можлива навіть тоді, коли її не можна сотворити по-справжньому. її можна написати уривком листа, простим чи хімічним огризком олівця...
Писанку можна й вишити. Навіть у гулагівських умовах. Це й зуміла Теодозія Андріївна на клаптику ношеного полотна нитками, висмиканими з чого тільки можна було тоді висмикати. То ж на серветці — і писанка, і квітуча верба, і слова, які на Великдень повторює весь світ на різних мовах...
— Коли вже мене випустили із зони, — згадує моя співрозмовниця, — я потрапила до дуже гарної родини, яка прийняла мене, як рідну, дуже близько співчувала всьому тому, що мені довелося пережити. І там я вже мала змогу вишити ось цю серветку...
Її, звичайно, краще бачити. На чорному тлі, наче на вчорашніх запроторених на Колиму її молодих літах, — дерево Життя і кілька писанок, і слова, якими вітатиме вона і вітатимуть її біля криворівнянської церкви односельці.
Рушники, серветки, малюнки, співанки і, звичайно ж, писанки. Все це для душі, як гомін потоку, що виривається з зими на весняну широчінь під хатою Теодозії Плитки, як гостини багатьох людей, які її відвідали вже тут, у Криворівні, прагнучи збагнути, що ж воно за диво таке, писанка?

- Для того, щоб написати писанку, треба мати не лише умілі руки, а й чутливу до краси душу, - мовить в задумі господиня не просторої. але привітної, дуже ошатної оселі, із зеленим барвінком під вікнами, з дивом весняного первоцвіту, жоржиновим сяйвом від літа до осені.
Ось така вона, Теодозія Плитка-Сорохан, що перейшла через Колиму. Через розлуку з рідними горами. З матір'ю. Але не з Україною Але не з Богом. Вони завжди поруч із нею.

(За О. Григорак)
451 слово

Завдання:

1. Написати докладний переказ тексту.

2. Як ви гадаєте, чому Теодозія Андріївна опинилася на Колимі? Як ви розумієте вислів Теодозії Плитки: «Для того, щоб написати писанку, треба мати не лише умілі руки, а й чутливу до краси душу»? Що потрібно робити, щоб те, що сталося з Теодозією Андріївною, ніколи не повторилося?